Городок!

Йду собі по вулиці, думаючи ні про що, і водночас про все на світі. Коротенька сукня, розмальована яскравими квітами, підлітає вгору, вітер бавиться темним волоссям, зелено-карі очі дивляться в далину з під довгих чорних вій. А я йду собі і навколо не бачу нічого. Байдуже. Все байдуже.

— Яка лялька! - чую я в спину голос незнайомого чоловіка.

"Так. Лялька." - подумки пропливає відповідь, та вуста залишились німими.

"Лише лялька. Твоя лялька. Ані жива, ані мертва, а просто лялька. Народжена, щоби бавитися нею. А ти забув про свою ляльку?

Я хочу бути лялькою. Просто твоєю лялькою. Щоб ти, як і раніше, розчісував моє волосся, мив моє тіло, знімав з мене одяг і вкладав спати. Ти чуєш? Я лялька! Твоя лялька! Просто лялька. Я не людина.

Ти повернешся? Повернешся.. І штрикатимеш голками все моє тіло, як завжди, ти шукатимеш серце. Та хіба ж в ляльки є серце? І чим сильніше і глибше ти занурюватимеш голку в моє тіло, тим більш боляче буде ..тобі. Бо це частинка твого серця стукає в моєму тендітному тілі.

Ти бачиш, сльози біжать з моїх великих чистих очей? Та це твої сльози. Ти так мрієш побачити слабкість і біль в моїх очах, а бачиш тільки своє власне горе. Благаю, не коли мене більше цією голкою, бо не врятую я тебе, мій господарю, від жорстокої карми..

Прошу, дай мені пробачити тебе. Зачекай. Така вже в тебе лялька. Вона тобі і суддя, і Бог, і твоя доля, і просто твоя іграшка - все залежить від тебе. А ти спробуй не завдавати їй болю, а навчитися любити, і побачиш, як замість горя, що рушиться на тебе щодня, сходить благословення.

Я не піду від тебе. Мені нема куди йти. Ми пов’язані навік. І я назавжди залишуся лише твоєю лялькою.. "